Тури вихідного дня  Стародавні фортеці навколо Києва

Змієви вали біля Вишгороду	Святі Борис та Гліб	Горн для випалювання глиняного посуду, Х ст., музей гончарства

Вхід до штольні, Білогородка	Пам’ятник декабристам, Васильків	Собор Св. Антонія та Феодосія, Васильків

Олег Коваль

Завідувач історико-краєзнавчим музеєм м. Вишгорода
Олег КОВАЛЬ:

«ПІДЗЕМЕЛЛЯ СТАРОДАВНІХ ОБОРОННИХ ВАЛІВ
ЩЕ ДЕСЬ ЩОСЬ ЗБЕРІГАЮТЬ...»

Можна не вірити у привиди, але погляду підвладне виключно те, що відбувається насправді. Ось і деякі жителі Вишгорода брехати не стануть: своїми очима не раз бачили, як на тому чи іншому подвір'ї земля раптом просяде улоговинкою і тут же осипається в утворену воронку — щезає у невидимій прірві. А у вітряну погоду можна ще й почути як десь там, під воронкою, дійсно хтось або щось є — гуде і виє. Привид? Це як у грозу виходить: спершу блискавка блисне перед очима, а потім грім вдарить по вухах.

Археолог Руслан Орлов ще не так давно мав намір розкрити одне з таких примітних місць коло стін стародавнього храму Святих Бориса і Гліба — там, де збереглися фрагменти фортифікаційних валів часів Київської Русі. Але, ледь копнувши лопатою, далі рити не став. Привидів злякався? Адже не дарма археологи стверджують: ледь не вся північна частина України стоїть на лесових ґрунтах, дуже сприятливих для того, щоб у них облаштовувати якісь підземні споруди — печери, скажімо...

— Ми й самі тут потихеньку намагаємося розгадати: чи насправді під Вишгородом є підземні ходи? — розповідає Олег Васильович КОВАЛЬ, завідувач міським історико-краєзнавчим музеєм, який є складовою частиною Вишгородського історико-культурного заповідника.

Історико-краєзнавчий музей м. Вишгорода

— І як успіхи?

 — Однозначно — є. Факти і логіка підказують. От же, дивіться, оборонні вали з глибокої давнини залишилися. А як же фортифікаційним спорудам — та й без підземних комунікацій! Церква Бориса і Гліба була споруджена в 1074-1112 роках на цьому ж місці, при валах. І який же храм був би о тій порі без печер! Адже і сусідній Києво-Межигірський монастир, що за чотири кілометри від нас, теж стояв у свого часу на лесових склепіннях. Печери Києво-Печерської лаври та Кирилівської церкви, що на київських Дорогожичах, також прориті в лесових ґрунтах. До того ж, і сучасні прилади показують: є тут якісь порожнечі...

— Хочете сказати, що наші предки будували за типовими, як нині водиться, проектами?

— Аж ніяк. Але все ж: при всьому різноманітті замкового будівництва в середньовічній Європі та давній Русі існували його непохитні правила й елементи. Тобто, всі споруди були різними, але їх завжди об'єднувало щось спільне: високий пагорб на підступах, річка чи озеро неподалік стін, глибокий рів навколо, насипний або природний вал, в'їзні ворота. Все це становило першу лінію укріплень. Всередині споруд — друга лінія оборони була, більш висока. Останнім прихистком оборонців у разі необхідності повинні були служити, за європейськими мірками, так званий «дон-жон» — найвища вежа на замковій території і, дуже часто, таємні підземні коридори.

Так от, деякі археологи-любителі, які досліджували стародавній Вишгород, вибудовували свої гіпотези виходячи саме з таких «стандартів». З, так би мовити, типажу середньовічного феодального помістя. Але їхня концепція не в усьому знаходить підтримку професійних дослідників історії.

В експозиції музею

— Що ж не влаштовує археологів?

— Перша їх заповідь: не розкопано, не знайдено — значить, не можна що-небудь стверджувати однозначно, беззастережно.

— Зрозуміло: підземелля у Вишгороді поки не знайдені, є тільки гіпотеза. Та ще вітер, який гуде-свистить, мов привид підземний. Але зате є древні вали і храм. Чи можна сказати: вір очам своїм?

— Можна, все справжнє, все має свою багатовікову історію.

— Про що ж вона повідає нам, сьогоднішнім?

Про те, наприклад, що ці залишки фортифікаційних укріплень, природних валів свято бережуть пам'ять про наймудрішу жінку свого часу, визначного діяча Київської Русі — рівноапостольну княгиню Ольгу. Простіше кажучи, Вишгород, за згадуваннями Нестора-літописця, — це «град Ольги», її феодальний маєток. Саме з часів Ольги він отримав у київському князівстві особливий статус. На те є свідчення і у візантійському літописі: двічі побувавши у стародавньому Константинополі, княгиня була представлена володаркою Вусеграда — так у давнину називали наше місто.

В експозиції музею

А взагалі-то, в різних літописах часів Київської Русі Вишгород згадується 38 разів. З усього цього можна зробити головний висновок: Вишгород і Київ — близнюки-брати. Ось дивіться: звідси, від стін Борисоглібського храму, можна побачити блиск куполів Софії Київської та Києво-Печерської лаври, силуети самого міста. Так само і в давнину: з цього самого пагорба проглядався київський дитинець-кремль, що стояв колись на нинішній Старокиївській горі, а звідти добре було видно вишгородське городище-дитинець, на території якого ми зараз знаходимося. У разі будь-якої небезпеки чи іншої потреби можна було запалити багаття, обмінятися сигналами на лінії, так би мовити, «великокнязівська резиденція — стольний град».

— Ви хочете сказати, що зараз ми стоїмо на території стародавнього городища-дитинця вишгородського?

— Його площа була дещо меншою київського. Але місце для нього, як бачите, підібрано ідеально. У нашому музеї представлений досить значних розмірів макет — історико-ландшафтну реконструкцію городища-дитинця і деякої частини безпосередньо оточуючого його давньоруського поселення ХІ-ХІІ століть. У кільці оборонних валів та інших фортифікаційних споруд височів величний храм Святих Бориса і Гліба, а, приблизно, в ста сажнях від нього на південний схід міг перебувати теремний палац, напевно — дерев'яний.

— Звідки така впевненість: великокнязівська резиденція — дерев'яна?

— По-перше, на цей рахунок існує безліч наукових версій. Ну, а потім — я сам тому свідок.

— ???

— Споконвіку тутешня територія була покрита непрохідними дубовими гаями. Добре пам'ятаю, як одного разу біля берегів Вишгорода земснаряди витягали з дна Дніпра старі важезні дубові колоди. Та й приклад облаштування тутешніх фортифікацій говорить про те ж: оборонні вали зміцнювалися дерев'яними колодами.

Храм святих Бориса і Гліба, ХІХ ст.	В експозиції музею. Копія ікони Володимирської Богородиці

— А що кажуть археологи про Борисоглібський храм?

— Професор Ставровський, наприклад, який у 1843 році досліджував тутешні курганні групи, звернув увагу на те, що за церквою Бориса і Гліба виявлені залишки кам'яних споруд — то були залишки стін того, першого храму Святих Бориса і Гліба. Побудований він був, нагадаю, на рубежі ХІ-ХІІ століть зусиллями тутешнього і досить потужного в ті часи гончарного центру на гроші великокнязівської сім'ї. За своїми розмірами храм поступався тільки святій Софії Київській. Простояв же він до ХVI століття — до часів занепаду польсько-литовського правління на нашій землі. Тоді церкву розібрали і по частинах вивезли до Києва. Археологи засвідчили: частина «Борисоглібського» каменю використана в облаштуванні фундаменту Андріївської церкви. Споконвічні ж залишки фундаменту і стін стародавнього храму ви можете побачити прямо зараз під музейним склом біля стін нинішньої споруди Борисоглібської церкви. Нова будівля споруджена в ХІХ столітті в центральній частині розташування першого храму. Служба в ньому правиться регулярно. Хоча у цієї церкви є вже своя непроста історія, яка заслуговує, можливо, окремої розповіді...

Храм святих Бориса і Гліба (1861 - 1863)	Саркофаг із рештками фундаменту стіни храму святих Бориса і Гліба (ХІ - ХІІ ст.)

— Чи прояснилася легенда про самих великомучеників Бориса і Гліба?

— Достеменно відомо, що невинно убієнні брати Ярослава Мудрого поховані саме тут, у Вишгороді. Далі вже легенда свідчить, що мощі Бориса і Гліба поклали в мармурові саркофаги, потім у золоті й нарешті — у срібні. Однак звістки про мощі зникають вже наприкінці ХІІ століття. Цілком імовірно, їх заховали в землі перед навалою Батия. Адже православна церква канонізувала братів як перших слов'янських святих. Але є і така ось версія старої легенди: якщо коли-небудь Борис і Гліб дивовижним чином з'являться з-під землі, то Україна воскресне в благополуччі...

— Так, кожен школяр, мабуть, знає: завдяки святим мощам Бориса і Гліба у Вишгороді збиралися князі землі Руської, тут приймалися важливі державні рішення, відзначалися видатні події...

— І тут же народжувалися великокнязівські діти. Можна навіть так сказати: з покоління в покоління зберігалася великокнязівська традиція — народжувати дітей у Вишгороді, щоб назавжди залишити це містечко як свою феодальну власність. Тим часом діти наших князів несли світу з Вишгорода славу і мудрість своєї Вітчизни. Згадаймо Анну, дочку Ярослава Мудрого. Виходячи заміж за французького короля Генріха, вона взяла в далеку дорогу отчий дар — Євангеліє. Сьогодні воно зберігається в храмі міста Реймс, на ньому присягали французькі королі.

Історико-ландшафтна реконструкція княжого городища-дитинця та деякої оточуючої його частини поселення (ХІ - ХІІ ст.)	Фрагмент оборонних валів давнини

Або інша дочка київського князя — Єлизавета, перша висококультурна жінка Північної Європи, яка об'єднала норвезьку і данську корони... Або княжна Євфимія — дочка Володимира Мономаха, що стала королевою Угорщини. Чи не в пам'ять про її родовий маєток з'явилося колись віддалік сучасного Будапешта місто з нетиповою для угорської вимови назвою — Вишеград?..

— Але якщо все так і було, якщо за цими значними з вигляду (навіть через тисячоліття!) фортифікаційними спорудами і природними оборонними валами Ярослав Мудрий працював над першою Конституцією Руси-України «Руською правдою», а Володимир Мономах створював своє знамените літературне творіння «Повчання дітям»...

— ...отже, тут же мала надійно зберігатися і святая святих держави — його скарбниця.

— Звідки це відомо?

Знак перед городищем (дитинцем) — історичною частиною міста

— Звідти, наприклад, що в 1115 році Андрій Боголюбський — син Юрія Долгорукого, внук Володимира Мономаха і правнук Ярослава Мудрого — таємно вивіз з Вишгорода головну святиню Русі — ікону Пресвятої Богородиці. За легендою, її писав сам апостол Лука на дошці столу, за яким сидів зі своїми учнями Ісус Христос. Нині вона перебуває в Москві, є, як відомо, головною православною святинею Росії, називається Володимирською Богородицею.

— Що ж із цього виходить?

— Є така от історична «приписка» до цієї ікони: на її оклад Андрій Боголюбський узяв зі скарбниці 30 гривень золота, опріч (крім того) — срібло, опріч — каміння... А де взяв? У скарбниці, певно. А скарбниця де? Там, звідки ікону вивіз.

— А хто вивіз звідси бібліотеку Ярослава Мудрого, яку донині всі шукають?

— Звідси вивезли не ту велику бібліотеку, яку сподіваються знайти під Софією Київською або в підземеллях Києво-Печерської лаври. У Вишгороді зберігалося, мабуть, не дуже велике, але особисте зібрання книг Ярослава Мудрого. За логікою речей, перед навалою татаро-монгольської орди воно перекочувало в теж добре укріплений, але менш помітний в окрузі Межигірський монастир з його печерами. Адже після полчищ хана Батия Вишгород надовго зник з історичної карти України-Руси. Можливо, підземелля давнини в нашій окрузі десь щось ще зберігають...

До речі кажучи, ця, «печерна», версія спливла не без участі Тараса Шевченка. Він працював у складі експедиції професора Ставровського, про якого я вже згадував вище. Записував місцеві легенди, оповіді... Поділився враженнями з Пантелеймоном Кулішем — так з-під його пера з'явилася поема «Чернець». Сам же Тарас Григорович увічнив свою подорож в княже місто в картинах «Вишгород» та «Києво-Межигірський монастир», у своїх віршах.

— Що ще з давнини увічнено у Вишгороді? Які історичні реліквії охороняють залишки стародавніх оборонних валів?

— Після запеклого штурму Вишгорода в 1943 році в місті знищено 600 будівель. Уцілів, хоча і був сильно пошкоджений, храм. Є ще два архітектурно привабливих столітніх будинки, в одному з них — будинку царського солдата Шкільного — знаходиться адміністрація Вишгородського історико-культурного заповідника.

Але, мабуть, більше ми втратили в мирні часи СРСР. Справа в тому, що Вишгород масштабно досліджувався археологами тільки один раз — в 1935 році. Та й то про результати досліджень практично нічого не відомо. То була, як ми зараз говоримо, зникла експедиція. З іншого боку, у другій половині минулого століття почалася щільна забудова підступів до храму, хоча багато років ця Свята гора, як городяни називають місцевість древнього княжого городища, була недоторканна, недоступна для сучасного будівництва.

— Олеже Васильовичу, ви згадували про давній гончарний центр, який побудувала храм Бориса і Гліба...

— Так, Вишгород вважався одним із найбільших у ХІ-ХІІ століттях ремісничих центрів, зокрема, гончарного виробництва. Зараз у місті теж діє гончарний центр, але це вже музей, який входить до складу місцевого заповідника.

— Гончарний центр — як данина давній традиції?

— В усякому разі, його заснування пов'язано з тим, що під час будівельних робіт були виявлені стародавні гончарні міхи. Археологи-любителі забили на сполох. Зараз один із міхів часів Київської Русі дбайливо зберігається під укриттям павільйону, поруч — сучасні майстерні. Імениті майстри показують, як робиться гончарний посуд, діляться мистецтвом майолікового розпису... Словом, гончарний центр — це не просто музей, він, якщо хочете, — своєрідна наукова, освітня та культурна установа, де однаково цікаво всім — і його завсідникам, і екскурсантам.

Медіа-центр «Першого екскурсійного бюро»

Серпень 2011